Мистическая драма на историческом материале Опции

[Yositch]

"Лярва"

Si non e vero, e ben trovato (ит.) –
Пусть неправда, зато хорошо придумано

Не все знают, но дело на самом деле было вот как.
Стоял в Диком Поле на границе Османской империи и Крымского ханства безымянный хутор. Жили в нём странные люди. Неизвестно откуда и когда они пришли на эту землю. Меж собой говорили на непонятном языке, и не было средь них мужчин. Как они без мужиков рожали, неведомо. Но дети у них появлялись. Одни девочки.

Весь рассказ: Лярва

[Lessa]

Не Николаев, но думаю, что у нас такое же вполне могло быть

Копалась в инфе по местности откуда моя мама и наткнулась на вот такие обряды.
Понравилось про "как надо поливать" и "он нас сам попросил!"

"У Державному архіві Одеської області зберігаються деякі справи Балтського повітового суду. Серед них знаходимо справу під заголовком: «Дело по обвинению жителей села Сабатиновки в разрытии из суеверия могилы умершего для того, чтобы вызвать дождь», датовану 1868-1871 роками. <…> Як розповіли обвинувачені – троє молодих чоловіків 22, 26 і 35 років (двоє однодворців і селянин) померлий два місяці тому відставний 80-річний солдат Лук’ян Рябицький встиг повідомити, що після його смерті три місяці не буде дощу, і начебто сам дозволив розкопати його могилу, якщо посуха сильно докучатиме суспільству. Цілком можливо, цей «дозвіл» обвинувачені вигадали, щоб виправдати свій вчинок в очах слідства. Оскільки два місяці дощу справді не було (розкопування могили відбулося в червні), чоловіки пішли до місцевого священика за дозволом розкопати могилу. Священик був хворий, до селян вийшла його служниця, яка мала переказати священику їхнє прохання. Далі свідчення розходяться. Священик стверджував, що він категорично заборонив розкопувати могилу. Служниця доводила, що саме так вона і відповіла чоловікам. Селяни розповіли, що служниця повідомила, що священик промовчав, і це вона зрозуміла як його
згоду. Тоді чоловіки взяли волів і воза священика, набрали дві бочки води з ріки і опівночі пішли на кладовище розривати могилу. Відкрити могилу допоміг солдат, який начебто просто проходив повз, бо селяни відкривати труну в останній момент злякалися. У відкриту труну троє селян по черзі наливали воду – кожен по три відра води. Виливали воду повільно, бо саме такий хотіли дощ – не проливний, а дрібний і тривалий.
З судової справи дізнаємося і про вирок, який отримали троє селян і солдат – ув’язнення терміном на чотири місяці. Священик помер, поки тривало слідство, тому невідомо, чи уникнув би він покарання. Мешканці Сабатинівки на час слідства попросили віддати
їм злочинців на поруки, і прохання було задоволене. <…>
Дозвіл священика і таке переплетіння язичницьких і православних вірувань також не є дивиною – як вже згадувалося, запросини священика і ритуальні обходи разом з ним села, полів, церков, джерел, колодязів з
молитвою про дощ були ще однією розповсюдженою формою обряду викликання дощу. Можливо, тим, що селяни взяли для здійснення обряду волів і воза священика, вони намагалися компенсувати його особисту відсутність."