Оре́ст Масике́вич (9 августа 1911—1980) — деятель украинского националистического движения.
Родился и жил на Буковине, которая в то время принадлежала Румынии. После присоединения Буковины к СССР вошёл в руководство («Провід») буковинской организации ОУН (сторонников А. Мельника), входил в состав Буковинского куреня. После нападения Германии на СССР, по согласованию с германским командованием, группа буковинцев в составе походных групп ОУН направилась на Украину для участия в местных органах управления. Масикевич занимал должность бургомистра г. Николаева до декабря 1941 г.; одно время имел у немцев репутацию самого молодого и способного из бургомистров в Рейхскомиссариате Украина, однако в конце концов он был арестован по обвинению в националистической деятельности. Позднее освобождён, участвовал в нелегальной работе ОУН. После окончания войны арестован органами НКВД, отбыл заключение, затем жил в Румынии, где публиковал стихи на украинском языке.
А вот из его книги-Масикевич, Орест. Буреквіти: лірика. Критеріон. 94 с 19 с м. Бухарест, 1979.:
Цитата
"Перед початком війни між Німеччиною і СРСР, у квітні 1941 року, до Румунії прибув з Німеччини Іван Пулюй, колишній сотник Української Галицької Армії, син всесвітньо відомого вченого-фізика. В Бухаресті він провів зустрічі з впливовими українськими політиками, обговорюючи з ними актуальні справи українського життя. Наші відомості про цей візит, в ході якого, очевидно, визрів план створення похідної групи з румунських українців, є дуже обмеженими і майже вичерпуються короткою згадкою Ореста Масікевича про те, що Пулюй "був одягнутий в цивільний одяг і представляв себе, як бувшого лейтенанта Української Галицької Армії і українського патріота".56
Вдруге І.Пулюй прибув до Румунії напередодні війни вже як старший лейтенант кавалерії німецької армії. В червні 1941 року він, зустрівшись з визначним членом румунського проводу ОУН Орестом Масікевичем, переконав його в тому, що історичний момент дає перспективу утворення української незалежної держави і що українці Румунії повинні взяти участь у війні проти Радянського Союзу в складі українського леґіону. І.Пулюй запропонував створити групу з румунських українців у складі німецьких військ, яка одержала б право переїзду в Україну завдяки німецько-румунській угоді про можливість поповнення німецької армії людськими резервами Румунії.
ОУН в Румунії давно вже виношувала план поширення своєї діяльності на теренах Східної України, і пропозиція І.Пулюя, в разі її реалізації, давала змогу обминути обмеження, які ставив на шляху українських підпільників румунський уряд. Тож 23 червня 1941 р. І.Пулюй, О.Масікевич і член бухарестського проводу ОУН Конрад Йоган виїхали з Бухаресту в Пятра-Нямц, де тоді перебувала німецька ставка. Дещо згодом сюди ж прибули О.Зибачинський і С.Никорович з групою українських добривольців. Після владнання організаційних питань О.Масікевич їде до Бухаресту, набирає там групу добровольців — членів ОУН для походу на Східну Україну і повертається з ними в Пятра-Нямц.
У Пятра-Нямц група під командуванням Пулюя і Масікевича нараховувала близько двадцяти осіб. З ходом воєнних дій добровольці перейшли спочатку в м.Тарнів, а згодом в Яси, де й відбули вишкіл. Вишкіл цей мав напіввійськовий характер, оскільки група ПУМА не мала окресленого відношення до німецької армії і призначалася для виконання цивільних завдань. В Ясах було "охрещено"

Орест Масікевич в
солдатському мундирі (1931)
ПУМА (ПУлюй — МАсікевич), обмундировано в німецькі однострої і звідси відіслано на Східну Україну. Щоправда, в Ясах відмовився брати участь в поході Іван Григорович, заявивши, що він "одягне тільки українську військову форму",57 однак пізніше він мав нагоду особисто пересвідчитися в тому, що члени групи ПУМА погодили свою участь у цій акції з Проводом Українських Націоналістів.
Група ПУМА отримала подвійне завдання. Його офіційна сторона полягала в допомозі німецькому війську перекладачами, і, оскільки членами групи були високоосвічені люди, в кадровому забезпеченні органів місцевого самоуправління. Нелеґальний бік справи полягав в поширенні організаційної мережі ОУН на південні області України, аж до Дніпропетровська, максимальне проникнення в адміністративні органи півдня України і впровадження в життя за їх допомогою національно-державницьких засад ОУН.
Місто Миколаїв стало основною ареною діяльності членів групи ПУМА в перші місяці війни. Прибувши в це зруйноване війною місто, І.Пулюй отримав завдання терміново розробити проект його відбудови. Тому що вже на другий день цей проект був накреслений Орестом Масікевичем, його, навіть не поставивши до відома, призначили головою міської управи м.Миколаєва. І хоча члени групи мали завдання ПУН йти далі, аж на Дніпропетровщину, більшість з них змушені були залишитися в Миколаєві. Так, у міській управі, крім голови міста О.Масікевича, працювали: заступником голови, начальником адміністративного відділу Володимир Антонюк; начальником торговельно-промислового відділу Віктор Малярчук; завгоспом адміністрації Стратичук; міським лікарем Олег Бордейний. У перший місяць ґенеральним секретарем міської управи працював Володимир Тодорюк, коли ж його було переведено на посаду в Київ, це місце зайняв Богдан Сірецький. Редактором миколаївської газети "Українська Думка" був Василь Баранецький.
Треба зауважити, що високий інтелектуальний рівень учасників групи ПУМА давав їм змогу малою кількістю вирішувати дуже значні проблеми. Це, зокрема, стосується членства, котре залишилося працювати в Миколаївській міській адміністрації. На той час Миколаїв являв собою місто, зруйноване під час важких боїв і цілковито дезорганізоване: не було світла, води, хліба, охорони, лікарської допомоги, преси тощо. В короткі терміни адміністрація зуміла знайти людські резерви до управлінської праці, як серед буковинців, так і місцевих мешканців. Праці було для всіх багато. Досить скоро на солідній професійній основі було налагоджено функціонування всіх життєво необхідних структур міста, через що. О.Масікевича деякі німецькі газети називали навіть "наймолодшим і найздібнішим головою міста на Сході".58 Він згадував після війни свою працю в Миколаївській міській управі словами: "Ми все робили, тільки монету не били і пароплавів не будували!"
Та не тільки відбудовою зруйнованого війною міста залишили по собі слід у Миколаєві члени групи ПУМА. Буковинці знаходили засоби для допомоги полоненим в концтаборі, для видачі документів утікачам, серед яких було немало євреїв та колишніх комуністів. Відомо кілька протестів, написаних міською управою з приводу розстрілу німцями заложників. Не дбаючи про свою безпеку, група на чолі з О.Масікевичем зорганізувала ряд культурно-пропаґандистських акцій, які за своєю суттю були протинімецькими. На одній з них бургомістр Миколаєва відважився відкрито заявити таке: "Німці не прийшли визволяти Україну, вони прийшли завойовувати Україну! Для себе завойовувати, щоб зробити з нашої України німецьку колонію. Але це їм не вдасться. Вони програють цю війну".60
"Він вірив людям. Любив їх, і вони це відчували" — згадувала згодом дружина О.Масікевича Орися. В її спогадах, написаних ще в часи панування комуністичного режиму, знаходимо, однак, цікаві деталі підпільної діяльності Ореста Масікевича в Миколаєві, його ставлення до розколу в ОУН.
"Небезпека, однак, наближалася звідусіль, прискорювали її і "наші", котрі — як летючі загони, приходили і зникали ніччю, залишаючи в домівці членів управи міста протинімецьку підпільну літературу і деяку зброю... Може, ці молоді люди ще не здавали собі справи в той час, що легковажним поведенням вони наражують своїх братів, борців за ту саму ідею!..
Одного надвечір'я кілька молодих людей приїхали машиною на приватне помешкання голови м.Миколаїв; гостювали в нього, залишили в нього протинімецьку нелеґальну літературу, дуже гарячково дискутували на актуальну тему "роздору"; настоювали на тім, що вони, а не хто інший, повелися правильно, так, як сьогоднішній час вимагає. Старалися здобути Ореста Масікевича для своєї політики...
Але Орест Масікевич ставив загальні справи української державної політики понад всякі чвари чи непорозуміння; він різко осудив анархічні прояви та самозванство. В дискусіях зі своїми гістьми-фанатиками він намагався вплинути на них логічними арґументами. "Наша ґенерація — казав він — яка взяла за свою життєву мету здобуття Самостійної України, мусить пожертвувати своїми особистими амбіціями! Я готовий замітати вулиці Києва, тільки щоб Україна була вільна!"
Роз'яснював їм, що в цей гарячий час "роздор" в націоналістичнім світі, це є безглуздя, наслідок політичної незрілості; надмірно амбітні, егоїстичні і честолюбиві люди недооцінюють хитрощів і підступства ворога. А ворог вживає різні методи у відношенні до нас, щоб тільки розбити нашу єдність, в якій є наша сила..."
Німецькі репресії кінця 1941 — початку 1942 рр. проти українського націоналістичного підпілля зумовили подальшу долю членів Південної похідної групи ОУН. Заарештований у грудні 1941 р. і засуджений до смертної кари Орест Масікевич чудом уникнув розстрілу; повернувшись згодом на Буковину, він брав активну участь у політичному житті до окупації краю радянськими військами. Василь Баранецький, Віктор Малярчук, Володимир Антонюк, Дмитро Вершигора, Роман Шавло, А.Суховерський та ще кілька не знаних нам по імені членів групи ПУМА були розстріляні німцями в Миколаєві в грудні 1941 р. Др. Богдан Сірецький, якому вдалося уникнути миколаївських репресій і дійти до визначеного Проводом пункту, загинув у Дніпропетровську від німецької кулі в 1943 р. З тих, кому вдалося повернутися в Румунію, багатьох вже після закінчення війни було заарештовано радянською військовою розвідкою (О.Масікевич, І.Григорович), лише дехто зумів врятуватися втечею на Захід. У кожному разі за невеликим винятком всі масиви, охоплені працею членів Південної групи в 1942 р., були накриті каральною німецькою рукою і припинили своє існування.
Вдруге І.Пулюй прибув до Румунії напередодні війни вже як старший лейтенант кавалерії німецької армії. В червні 1941 року він, зустрівшись з визначним членом румунського проводу ОУН Орестом Масікевичем, переконав його в тому, що історичний момент дає перспективу утворення української незалежної держави і що українці Румунії повинні взяти участь у війні проти Радянського Союзу в складі українського леґіону. І.Пулюй запропонував створити групу з румунських українців у складі німецьких військ, яка одержала б право переїзду в Україну завдяки німецько-румунській угоді про можливість поповнення німецької армії людськими резервами Румунії.
ОУН в Румунії давно вже виношувала план поширення своєї діяльності на теренах Східної України, і пропозиція І.Пулюя, в разі її реалізації, давала змогу обминути обмеження, які ставив на шляху українських підпільників румунський уряд. Тож 23 червня 1941 р. І.Пулюй, О.Масікевич і член бухарестського проводу ОУН Конрад Йоган виїхали з Бухаресту в Пятра-Нямц, де тоді перебувала німецька ставка. Дещо згодом сюди ж прибули О.Зибачинський і С.Никорович з групою українських добривольців. Після владнання організаційних питань О.Масікевич їде до Бухаресту, набирає там групу добровольців — членів ОУН для походу на Східну Україну і повертається з ними в Пятра-Нямц.
У Пятра-Нямц група під командуванням Пулюя і Масікевича нараховувала близько двадцяти осіб. З ходом воєнних дій добровольці перейшли спочатку в м.Тарнів, а згодом в Яси, де й відбули вишкіл. Вишкіл цей мав напіввійськовий характер, оскільки група ПУМА не мала окресленого відношення до німецької армії і призначалася для виконання цивільних завдань. В Ясах було "охрещено"

Орест Масікевич в
солдатському мундирі (1931)
ПУМА (ПУлюй — МАсікевич), обмундировано в німецькі однострої і звідси відіслано на Східну Україну. Щоправда, в Ясах відмовився брати участь в поході Іван Григорович, заявивши, що він "одягне тільки українську військову форму",57 однак пізніше він мав нагоду особисто пересвідчитися в тому, що члени групи ПУМА погодили свою участь у цій акції з Проводом Українських Націоналістів.
Група ПУМА отримала подвійне завдання. Його офіційна сторона полягала в допомозі німецькому війську перекладачами, і, оскільки членами групи були високоосвічені люди, в кадровому забезпеченні органів місцевого самоуправління. Нелеґальний бік справи полягав в поширенні організаційної мережі ОУН на південні області України, аж до Дніпропетровська, максимальне проникнення в адміністративні органи півдня України і впровадження в життя за їх допомогою національно-державницьких засад ОУН.
Місто Миколаїв стало основною ареною діяльності членів групи ПУМА в перші місяці війни. Прибувши в це зруйноване війною місто, І.Пулюй отримав завдання терміново розробити проект його відбудови. Тому що вже на другий день цей проект був накреслений Орестом Масікевичем, його, навіть не поставивши до відома, призначили головою міської управи м.Миколаєва. І хоча члени групи мали завдання ПУН йти далі, аж на Дніпропетровщину, більшість з них змушені були залишитися в Миколаєві. Так, у міській управі, крім голови міста О.Масікевича, працювали: заступником голови, начальником адміністративного відділу Володимир Антонюк; начальником торговельно-промислового відділу Віктор Малярчук; завгоспом адміністрації Стратичук; міським лікарем Олег Бордейний. У перший місяць ґенеральним секретарем міської управи працював Володимир Тодорюк, коли ж його було переведено на посаду в Київ, це місце зайняв Богдан Сірецький. Редактором миколаївської газети "Українська Думка" був Василь Баранецький.
Треба зауважити, що високий інтелектуальний рівень учасників групи ПУМА давав їм змогу малою кількістю вирішувати дуже значні проблеми. Це, зокрема, стосується членства, котре залишилося працювати в Миколаївській міській адміністрації. На той час Миколаїв являв собою місто, зруйноване під час важких боїв і цілковито дезорганізоване: не було світла, води, хліба, охорони, лікарської допомоги, преси тощо. В короткі терміни адміністрація зуміла знайти людські резерви до управлінської праці, як серед буковинців, так і місцевих мешканців. Праці було для всіх багато. Досить скоро на солідній професійній основі було налагоджено функціонування всіх життєво необхідних структур міста, через що. О.Масікевича деякі німецькі газети називали навіть "наймолодшим і найздібнішим головою міста на Сході".58 Він згадував після війни свою працю в Миколаївській міській управі словами: "Ми все робили, тільки монету не били і пароплавів не будували!"
Та не тільки відбудовою зруйнованого війною міста залишили по собі слід у Миколаєві члени групи ПУМА. Буковинці знаходили засоби для допомоги полоненим в концтаборі, для видачі документів утікачам, серед яких було немало євреїв та колишніх комуністів. Відомо кілька протестів, написаних міською управою з приводу розстрілу німцями заложників. Не дбаючи про свою безпеку, група на чолі з О.Масікевичем зорганізувала ряд культурно-пропаґандистських акцій, які за своєю суттю були протинімецькими. На одній з них бургомістр Миколаєва відважився відкрито заявити таке: "Німці не прийшли визволяти Україну, вони прийшли завойовувати Україну! Для себе завойовувати, щоб зробити з нашої України німецьку колонію. Але це їм не вдасться. Вони програють цю війну".60
"Він вірив людям. Любив їх, і вони це відчували" — згадувала згодом дружина О.Масікевича Орися. В її спогадах, написаних ще в часи панування комуністичного режиму, знаходимо, однак, цікаві деталі підпільної діяльності Ореста Масікевича в Миколаєві, його ставлення до розколу в ОУН.
"Небезпека, однак, наближалася звідусіль, прискорювали її і "наші", котрі — як летючі загони, приходили і зникали ніччю, залишаючи в домівці членів управи міста протинімецьку підпільну літературу і деяку зброю... Може, ці молоді люди ще не здавали собі справи в той час, що легковажним поведенням вони наражують своїх братів, борців за ту саму ідею!..
Одного надвечір'я кілька молодих людей приїхали машиною на приватне помешкання голови м.Миколаїв; гостювали в нього, залишили в нього протинімецьку нелеґальну літературу, дуже гарячково дискутували на актуальну тему "роздору"; настоювали на тім, що вони, а не хто інший, повелися правильно, так, як сьогоднішній час вимагає. Старалися здобути Ореста Масікевича для своєї політики...
Але Орест Масікевич ставив загальні справи української державної політики понад всякі чвари чи непорозуміння; він різко осудив анархічні прояви та самозванство. В дискусіях зі своїми гістьми-фанатиками він намагався вплинути на них логічними арґументами. "Наша ґенерація — казав він — яка взяла за свою життєву мету здобуття Самостійної України, мусить пожертвувати своїми особистими амбіціями! Я готовий замітати вулиці Києва, тільки щоб Україна була вільна!"
Роз'яснював їм, що в цей гарячий час "роздор" в націоналістичнім світі, це є безглуздя, наслідок політичної незрілості; надмірно амбітні, егоїстичні і честолюбиві люди недооцінюють хитрощів і підступства ворога. А ворог вживає різні методи у відношенні до нас, щоб тільки розбити нашу єдність, в якій є наша сила..."
Німецькі репресії кінця 1941 — початку 1942 рр. проти українського націоналістичного підпілля зумовили подальшу долю членів Південної похідної групи ОУН. Заарештований у грудні 1941 р. і засуджений до смертної кари Орест Масікевич чудом уникнув розстрілу; повернувшись згодом на Буковину, він брав активну участь у політичному житті до окупації краю радянськими військами. Василь Баранецький, Віктор Малярчук, Володимир Антонюк, Дмитро Вершигора, Роман Шавло, А.Суховерський та ще кілька не знаних нам по імені членів групи ПУМА були розстріляні німцями в Миколаєві в грудні 1941 р. Др. Богдан Сірецький, якому вдалося уникнути миколаївських репресій і дійти до визначеного Проводом пункту, загинув у Дніпропетровську від німецької кулі в 1943 р. З тих, кому вдалося повернутися в Румунію, багатьох вже після закінчення війни було заарештовано радянською військовою розвідкою (О.Масікевич, І.Григорович), лише дехто зумів врятуватися втечею на Захід. У кожному разі за невеликим винятком всі масиви, охоплені працею членів Південної групи в 1942 р., були накриті каральною німецькою рукою і припинили своє існування.