Памяти художника
Вечерний Николаев

Николаевский городской совет и его исполнительный комитет глубоко опечалены известием о безвременной смерти на 70-м году народного художника Украины, лауреата Шевченковской премии
Андрея Даниловича Антонюка.
Он был выдающимся мастером живописи, неравнодушным человеком, активным гражданином. Своим творчеством, в котором преобладают народные мотивы, художественное осмысление исторического прошлого украинского народа, его нравственные поиски, – Андрей Антонюк внес заметный вклад в наше искусство. Николаевцы высоко ценили замечательного земляка, произведения которого знают и ценят во всем мире, – в 2006 году увенчали его званием «Человек года».
От лица городской общины, депутатского корпуса городского совета мы выражаем искренние соболезнования родным и близким покойного, его коллегам – николаевским художникам, всем любителям искусства.

http://www.vn.mk.ua/stories.php?id=18818



Антонюк Андрей Данилович - заслуженный художник Украины, родился в 1943 году в г. Первомайск на Богополе в месте слияния двух рек - Синюхи и Южного Буга. Антонюк А. Д. имеет награды и звания. Народный художник Украины (2007). Заслуженный художник Украины (1989).

Лауреат Государственной премии им. Т. Г. Шевченко (1994) за серию картин последних лет: «Митрополит Иларион", "Феофан Прокопович»,«В каземате Т. Шевченко », «Учитель, кто мы?», «Поклонение земле и водам», «Богопильська мадонна », « Разговор со Вселенной ». Премия правозащитника им. Василия Стуса (1993). Серебряная (2000) и золотая (2002) медаль Национальной Академии искусств Украины. Почетное звание «Горожанин года»(1996, 1998). «Человек года» (2006). Лауреат премии «Золотой Тризуб» (1986) Международного фестиваля «Украинский мир» (1997). Диплом «Золотая фортуна» (2001). А. Антонюк участвовал в республиканских и всесоюзных выставках. Персональные выставки экспонировались во многих странах Европы и Америки: Венгрии, Чехии, Словакии, Польши, Испании, Канады, США, Израиля, Японии; в городах Мюнхен, Женева, Лондон, Париж. Работы находятся в частных коллекциях Англии, Германии, Испании, Словакии, США, Чехии, странах СНГ.

- На этой земле есть ценности, которые превыше всего, - говорит Андрей Данилович. – Источником моего вдохновения всегда служит материнское благословение. За все, чего достиг, чему научился, кем стал, я благодарен своей маме. Она не только дала мне жизнь, но и определила мое место на земле, привила чувство истинного. Не политики определяли мое мировоззрение, не вожди, считающие себя сильными мира сего, а именно мама. Я родился перед большим христианским праздником Покровы, 13 октября 1943 года. В войну, в самые трудные годы для нашей страны и для моей семьи, мама умела делать добро, оставаться человеком. Я верил только маме и всегда сверял свои поступки с ней. Прошли времена - и все, что говорила и чему учила меня мама, оказалось истиной. Все остальное – шелуха, суета, не стоящая внимания.

Андрiй Антонюк повертається. Перша посмертна виставка митця

15 жовтня о 16.00 в Миколаївському обласному художньому музеї імені В.Верещагіна відкривається перша посмертна виставка творів Андрія Антонюка – народного художника України, лауреата Державної премії України імені Тараса Шевченка, лауреата премії імені Василя Стуса, кавалера ордена"Золотий тризуб", кавалера золотих медалей академій мистецтв України та РФ.

Андрій Данилович Антонюк помер у блиску посмертної слави, всесвітньовідомим українським художником, визнаним майстром образотворчого мистецтва ХХ-ХХІ ст. Уже перші твори випускника Одеського художнього училища (нині – інституту) імені Митрофана Грекова на республіканських і всесоюзних виставках, на міжнародних бієнале привернули до нього увагу мистецької еліти і шанувальників нетрадиційного, в жанрі соц-арту, мистецтва. Недарма заборонений колись, виданий в Антверпені альбом мав більш ніж промовисту назву: "Українське модерне малярство ХХ ст.: від Михайла Бойчука до Андрія Антонюка".

Зрозуміло, такі публікації, як і "квартирні виставки", в яких брав участь молодий художник-бунтар, не додавали йому офіційного видання, хоча в Миколаєві до нього ставилися з розумінням і повагою, його шанувальником був навіть перший секретар обкому КПУ Володимир Васляєв, воїн-фронтовик, іменем якого названа нині вулиця в місті. Та цей партійний секретар і не дав "відмашку" на шельмування в місцевій пресі роману письменника-фронтовика Олеся Гончара "Собор", а сам Олесь Терентійович написав екранізовану згодом кіноповість "Партизанська іскра" про відому підпільну організацію молоді, написав і повість "Бригантина" про життя підлітків у спецшколі... Андрій Антонюк – і земляк "іскрівців" із с. Кримка Первомайського району (сам майбутній художник народився на Богополі, одному з мікрорайонів м. Первомайськ Миколаївської області, закінчив ту ж СШ №17, що й уславлений поет і кіномитець Микола Вінграновський), і співець козацького українського степу – тут і сформувався як унікального таланту митець, творчу манеру якого впізнаєш од першого погляду на полотно чи акварель. А тепер уже з відстані проминулого життя бачимо, якого художника ми здобули і якого майстра втратило українське і світове образотворче мистецтво.

Саме тепер мало б виповнитися майстрові ювілейне 70-літнє число - з"явився він на світ 13 жовтня 1943-го (за іншими даними – 1941-го) року в селянській родині на Богополі, в межах легендарного, древнього Ольгополя-Богополя-Кінецполя-Голти-Первомайська. Неподалік од реального, знищеного Бузького Гарду, на берегах потужних рік – Південного Бугу і Синюхи (з берегів останньої, з Архангорода, геній поезії ХХ ст. Євген Маланюк). Але відійшов Андрій у засвіти 16 квітня 2013 р. від гострого серцевого нападу...

Прикметно, що Андрій Антонюк усе життя товаришував із письменниками, книги Миколи Вінграновського виходили в оформленні фоторепродукцій його картин, як і книги Олекси Різниченка, Віталія Колодія, Григорія Лютого та ін. Із ним автор цих рядків здійсник видання альбому-антології "Лампада над Синюхою", яка давно вже стала раритетом. А на виставках Андрія Антонюка в Києві письменники приходили як у рідну українську домівку, де пахло полином і чебрецем Дикого Поля, де зазирали в душу зірки з Чумацького Шляху, пречиста дзвонкова вода хлюпотіла в залах, а черлене вино перемоги лилося в кришталеві чари. Як у житті. Під шелест лебединих крил перелітніх гусей над Чорним морем і лиманами, ріками Південної України і України Великої.

Андрій Антонюк малював картини і на сюжети світової літератури, але завжди залишався українським художником у його маєстатичному блиску. Саме тому своє захоплення творчістю богопільського генія висловлювали Іван Дзюба і Борис Олійник, Іван Драч і Павло Мовчан, Любов Голота і той же Олесь Гончар, який іще 1994-го року вручав йому регалії лауреата Шевченківської премії. Але персон у реєстрі шанувальників Андрієвого генія – тисячі. В Україні та за її межами, адже полотна майстра – в багатьох країнах світу. В галереях усіх континентів!

Не забудьмо: ми Антонюка любили за життя, не забудемо й по відходу.

Дмитро КРЕМІНЬ, лауреат Шевченківської премії, голова Миколаївської організації НСПУ

"Николаев литературный"